1. Вночі на лузі –гляньте ви!
Сивко пасеться без трави. (Туман)
2. Зимою гріє, весною тліє,
Влітку помирає, восени оживає. (Сніг)
3. Кудись біжать булані, а поводи в них рвані,
Ні запрягти, ні загнуздати, ні з батогом їх перейняти. (Хмари)
4. Дуга з’єднала береги, немов у казці, гожа.
А от дзвіночка до дуги ніхто вчепить не може. (Веселка)
5. Як іде – голови і дрючком не дістать.
А впаде – і з трави-мурави не видать. (Дощ)
6. Що за дивне сотворіння: виростає без коріння
І не має зовсім цвіту, а всьому потрібне світу,
Хоч родилось із води, пропаде, як вкинь туди. (Сіль)
7. Хтось могутній, невідомий, на ріку печать поклав.
Без сокири, чи без лома, а ніхто ще не зламав. (Мороз та крига)
8. Хоч безкрилий, а літає, безголосий – свище.
Хоч безрукий, а буває, груші з дерева збиває,
Навіть часом вириває сосни з коренищем.
А як втомиться – впаде і нема його ніде. (Вітер)
9. Він родиться мовчки і мовчки лежить.
Помре – зареве, без оглядки біжить. (Сніг)
10. Бичок круторогий іде без дороги.
В гаю не шелесне, на плесі не плесне,
Через озеро скочить –копиточків не змочить. (Молодий місяць)
11. Один каже: Біжу-біжу! Другий каже: Лежу-лежу…
Третій каже: Я не хочу Ні біжать, ні мчатись,
Краще буду я стоять, з боку в бік хитатись. (Річка, берег, очерет)
12. Пнеться Сава гонористий без рук, без ніг у небо чисте. (Дим)
13. Сито не сито, руками не вито,
Пряжа не пряжа – хто знає, той і скаже. (Павутиння)
14. Ні шляхом-дорогою, ні степом-облогою
Ішов парубчак –аж сяяв красою,
А вмився ж він як – ні водою-росою,
А втерся ж він як – ні тканим, ні праним. (Місяць)
15. Б’ють кулаками, долонями гладять,
Кладуть на лопату і в пекло посадять,
А виймуть – ножами покрають безжально,
За те його кривдять, за те його луплять,
Що всі його хочуть і всі його люблять. (Хліб)
16. Як надійде вечір – видно диво з див:
Повний хлів овечок, а козел – один. (Зорі та місяць)
17. На воді – не плине й не втопає,
На вогні – не тліє й не горить.
На піску – слідів не залишає,
По соломі йде – не шелестить. (Тінь)
18. Золоте барилечко вранці покотилося,
Ні стукоту, ні грюкоту, не впало, не розбилося,
Коли ж накрасувалося – за темний бір сховалося. (Сонце)
19. Біг лис понад ліс поміж хмарами навскіс,
Було видно в темним небі золотий задертий ніс. (Місяць)
20. Блиснула, зламалася, десь умить сховалася.
Не впіймати, не догнати, тільки одголос чувати. (Блискавка)
21. Йшла дівчина з торгу, несла гороху торбу.
Усюди, де ступала, горох порозсипала.
Ні лопатою згребти, ні мітлою замести.
А почало світати – нема чого збирати. (Зорі в небі)
22. Без дощок, без балок крита стеля понад нами,
Вздовж і впоперек прибита білими цвяшками. (Небо і зорі)
23. На полі оксамитовім є чарівне письмо:
Ясні сріблясті літери і пишеться само.
Удень воно ховається, щоб уночі світити,
А хто з вас постарається, той зможе полічить. (Зорі)
24. Тягнеться нитка без кінця, без краю –
Лісом, переліском, полем, мимо гаю –
Ні її порвати, ні в клубок змотати. (Дорога)
25. Виростає зимою униз головою,
Корінцем догори, і росте до пори.
Стане сонце гарячим – то відразу заплаче,
Стікає сльозами і геть пропадає.
То хто ж поміж вами загадку вгадає? (Бурулька)
26. Як летів – блискотів. Як упав – землею став. (Дощ)
27. Дуга з’єднала береги, немов у казці, гожа.
А от дзвіночка до дуги ніхто вчепить не може. (Веселка)
28. У бочечки біленької сучечка ні одненького,
Ані обручика, ні дна – і хоч би клепочка одна! (Яйце)
29. Поміж каміння і трави повзе змія без голови.
Без голови, але шипить, ще й осокою шелестить.
А хвіст – кінця йому нема!
Повзе змія, покіль зима в полон усіх не забере.
Тоді притихне і замре. (Струмок)